18 червня 2020 р. в Єлеонському Вознесенському монастирі в Східному Єрусалимі на 92-му році життя помер колишній ігумен Афонського Іллінського скиту архімандрит Серафим (Бобич), — повідомляє сайт Afon.org.ua.

Батьки отця Серафима родом походили із Закарпаття (нині Закарпатська область, Україна). Прізвище їх правильно пишеться як Бабич, але з часом на еміграції їх помилково записали як Бобич. Народився о. Серафим (в миру Михайло Бобич) 17 січня 1929 р. в США, куди його батьки емігрували із Закарпаття. Чернецтво і священство він прийняв в Тихонівському чоловічому монастирі в Пенсільванії, який належав до Руської Північно-Американської митрополії. Там же закінчив семінарію і залишився при ній викладачем.

У 1970 р. ієромонах Серафим перейшов з Православної Церкви в Америці до Руської Зарубіжної Церкви (РПЦЗ). Прийнятий був єпископом Лавром (Шкурлою), майбутнім первоієрархом РПЦЗ, і в тому ж році направлений на Святу Гору Афон у Свято-Іллінський скит, заснований в 1757 р. прп. Паїсієм Величковський. Цей скит на той час перебував у спілкуванні з РПЦЗ.

Уже в червні 1971 р. 92-річний старець-ігумен Іллінського скиту схиархімандрит Миколай (Півень; 1879–1973), передчуваючи свою скору кончину, почав клопотатися перед священноначаллям кіріархального Пантократорского монастиря, якому підпорядковувався Іллінський скит, про призначення більш молодого о. Серафима своїм заступником (проігуменом). Незадовго до смерті старець Миколай (Півень), побоюючись, що Іллінський скит через нечисленність братії залишиться без нового ігумена, склав передсмертний заповіт, де коротко виклав клопотання про призначення отця Серафима ігуменом обителі.

Після того як схиархімандрит Миколай помер на Пасху 17 квітня 1973 року, за його заповітом о. Серафим був обраний новим ігуменом. Духовний собор кіріархального монастиря Пантократор затвердив обрання о. Серафима. Офіційна інтронізація відбулася в серпні 1973 року, коли в Іллінський скит прибула комісія епітропов Пантократорського монастиря і під час урочистого богослужіння вручила йому ігуменський жезл, удостоївши сану архімандрита і видавши відповідне посвідчення.

Прийшовши до Іллінського скиту, о. Серафим «зайнявся повним ремонтом головного монастирського храму та інших будівель». Як повідомлялося в газеті РПЦЗ «Православна Русь» № 13 за 1971 р., «за останні роки через нестачу людей багато з монастирських будівель сильно постраждали, бо ніякий ремонт не проводився. Тепер стараннями отця Серафима замінюються поламані вікна, вставляється скло замість розбитого, все що потребує фарбування фарбується, перекривається дах, де були течі, проводиться чистка, часткова переробка і удосконалення в приміщеннях. Одночасно в Іллінському скиту відбуваються і всі належні за уставом богослужіння».

З благословення Синоду РПЦЗ, пожертвування на реставрацію і відновлення Іллінського скиту збирали по всьому російському зарубіжжю. Як згадував д-р Ніколас Феннел з Англії, «отцю Серафиму, звичайно, допомагали волонтери і, можливо, навіть наймані працівники... Соборний храм скиту, присвячений пророку Ілії, другий за величиною на Святій Горі, виглядав бездоганно, як і інші будівлі. Зрозуміло, одна людина не змогла б відреставрувати всі це самостійно».

У 1981 р. ігумен Серафим і братія Іллінського скиту звернулися до Архієрейського Собору РПЦЗ з клопотанням про прославлення в лику святих засновника їх обителі старця Паїсія Величковського (1722–1794). Розглянувши це питання, 15/28 жовтня 1981 року Архієрейський Собор РПЦЗ благословив місцеве шанування преподобного Паїсія в Іллінському скиту на Афоні. Місцеве прославлення прп. Паїсія було здійснено в Іллінському скиту прибулими на Афон ієрархами РПЦЗ архієпископом Сиракузським і Троїцьким Лавром, єпископом Марком Штутгартським з сонмом духовенства. У 1988 р. Архієрейський Собор РПЦЗ ініціював «розширення з місцевого шанування на загальне прославляння старця Паїсія Величковського», після чого в 1990 р. Собор РПЦЗ постановив святкувати пам'ять прп. Паїсія як загальношанованого.

До 1992 року в Іллінському скиту залишилося всього чотири насельника на чолі з 63-річним архімандритом Серафимом.

Оскільки в ті роки не було спілкування між РПЦЗ і Константинопольським Патріархатом, в Іллінському скиту, як і в грецькому афонському монастирі Есфігмен, не поминали на богослужіннях Константинопольського Патріарха, вважаючи перешкодою для цього питання «екуменізму» та «новостильництва» останнього. З цієї причини в 1992 р. архімандрит Серафим і ще троє іллінських ченців були видворені грецькою поліцією з Афона, після чого в Іллінському скиту оселилися грецькі ченці.

За словами д-ра Ніколаса Феннела, «вигнання отців скиту, мабуть, було викликано головним чином ворожістю до настоятеля, який ніколи не боявся висловлювати свою думку і виступати проти рішень патріарха». «Архімандрит Серафим мав невтомну енергією. Я сам бачив, який невтомний і працьовитий він був... Проте ця енергія в архімандриті Серафимі поєднувалася з майже месіанським запалом і непередбачуваністю настрою. За свідченнями деяких ченців, о. Серафим відрізнявся сильною дратівливістю і не пропускав нагоди "затаврувати" екуменістів і масонів публічно... Я часто зустрічав отця Серафима в скиту і сам бачив суперечливий характер цієї незвичайної людини. При цьому він був привабливий і привітний, цього у нього було не відняти», — пише Н. Феннел.

Після вимушеного залишення Афона архімандрит Серафим служив деякий час в Свято-Троїцькому монастирі РПЦЗ в Джорданвіллі (Нью-Йорк) і в Сан-Франциско. З США з благословення священноначалія РПЦЗ він в тому ж 1992 році переїхав до Святої Землі і оселився в чоловічому монастирі Святої Трійці в Хевроні, що належав тоді РПЦЗ. На території цієї обителі знаходиться Мамврийський дуб. Тут він прожив близько п'яти років.

Після 1997 року отець Серафим проживав в Східному Єрусалимі на спокої при Єлеонському Вознесенському монастирі, що відноситься до РПЦЗ і розташованому на горі Єлеон.

Як згадує секретар Першоієрарха РПЦЗ протоієрей Серафим Ган, «щодня за годину до початку полунощниці отець Серафим приходив до монастирської церкви, щоб надати черговому службовцю братню допомогу в молитовному поминанні численних імен, що подаються на проскомидії Божественної літургії. Він любив усамітнюватися в Лаврі преподобного Сави Освяченого».
Помер о. Серафим в своїй скромній келії в Спасо-Вознесенському Єлеонському монастирі ближче до полудня 18 червня 2020 року після прийняття Св. Христових Таїн.

Відспівування і поховання архімандрита Серафима відбулося на наступний день, 19 червня, в Спасо-Вознесенській обителі на Єлеоні. Очолив відспівування начальник Духовної Місії РПЦЗ в Єрусалимі архімандрит Роман (Красовський).

Використано матеріали офіційного сайту Архієрейського Синоду РПЦЗ