У своїй новій антиєвангельській «теології війни» московський патріарх Кіріл Гундяєв щоразу по-новому «пробиває дно». Щоразу здається, що нижче вже нікуди... Але за останні півроку на кожній новій проповіді цей «жрець язичницького бога війни» вражає все новими і новими перлами свого скочування в язичництво чи навіть сатанізм. Ось і на цей раз, виправдовуючи мобілізацію в РФ на війну проти України та українського народу, московський патріарх озвучив антихристиянські тези, які з точки зору православної теології підпадають під поняття «єресь». 

Свідомо маніпулюючи вирваними з контексту євангельськими цитатами та перекручуючи їхній сенс та зміст, московський патріарх 25 вересня виголосив єретичне з точки зору православ’я вчення про «відкуплювальну жертву» російських військових, які у разі загибелі такою своєю «жертвою змивать всі гріхи, які людина здійснила». Більше того, він порівняв мобілізацію (тобто свідоме спрямовування власного народу на смертельний забій) із добровільною відкуплювальною жертвою Ісуса Христа заради спасіння людства. 

Серед іншого, Кіріл Гундяєв з церковного амвону заявив таке: «Ибо так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего единородного (Ин. 3:16). Отдал на что? На смерть! … Жертвенность есть величайшее проявление лучших человеческих качеств. Мы знаем, что сегодня многие погибают на полях междоусобной брани… Церковь осознает, что если кто-то, движимый чувством долга, необходимостью исполнить присягу, остается верным своему призванию и погибает при исполнении воинского долга, то он, несомненно, совершает деяние, равносильное жертве. Он себя приносит в жертву за других. И потому верим, что эта жертва смывает все грехи, которые человек совершил» (проповідь від 25 вересня 2022 р.: http://www.patriarchia.ru/db/text/5962628.html ).

Ще раніше московський патріарх Кіріл так само закликав російських військовослужбовців:  «Идите смело исполнять свой воинский долг и помните, что если вы жизнь свою положили за Родину, за други своя, как говорит Священное Писание, то вы будете вместе с Богом в Его Царстве, в Его славе, в Его вечной жизни» (див.: http://www.patriarchia.ru/db/text/5819726.html ). За день до початку Путіним війни проти України, 23 лютого 2022 р. Кіріл Гундяєв ще раз звернуся з особливим закликом і благословенням до армії РФ «быть готовыми дать отпор врагу» «на рубежах нашего Отечества» (див.: http://www.patriarchia.ru/db/text/5903402.html ). А за два тижні після початку війни патріарх Кіріло заявив: "мы вступили в борьбу, которая имеет не физическое, а метафизическое значение" (проповідь від 6 березня 2022 р., див.: http://www.patriarchia.ru/db/text/5906442.html ). У подальші вісім місяців війни РФ проти України у своїх посланнях і закликах він продовжив формулювати власну «теологію війну» та «сакральне» виправдання агресії Росії проти України. 

Подібні висловлювання і заклики до «жертвоприношення» в корені суперечать духові й букві Євангелія та святоотцівському православному віровченню. Адже за православним вченням змивають гріхи людини лише покаяння та причастя. Ніяка смерть «при виконанні воїнського обов'язку» (а тим паче при загарбницькій війні!) автоматично не спроможна відкупити чи змити гріхи людини. Жодна «індульгенція» від патріарха чи Синоду цього не може забезпечити. Така війна є «Каїновим смертельним гріхом», за який ті, хто йог чинять, підлягають церковному осуду та відлученню. Тож якщо їм і гарантоване якесь «царство», то явно не Боже (рай), а диявола (пекло). А порівняння смертей російських окупантів з відкуплювальною жертвою Ісуса Христа, на яку Бог-Отець послав Свого Сина заради відкуплення гріхів людства, та фактичні заклики до батьків так само добровільно віддавати своїх дітей у «жертву, яка змиває всі гріхи», є відвертим богохульством і наругою. Такого догматично-віровизнального відступлення від православного віровчення РПЦ не знала за всю свою історію.

Шахідизм «русского міра» та «православний халіфат» патріарха Кіріла

Однозначно, московський патріарх сповідує неправославне вчення. Він створює якесь нове власне єретичне віровизнання, доктрину, що суперечить вченню Православної Церкви. Зокрема, проголошені ним ідеї «відкуплювальної жертви» загиблих російських солдатів є нічим іншим, як запозиченням ідей шахідизму з радикально-фундаменталістських течій ісламського світу (рос. «ісламскій мір»), за якими воїн (муджа́хид) у разі загибелі під час війни з «невірними» (джихад) отримує автоматичне прощення гріхів та потрапляє до «раю». При цьому «гарантією» потрапляння у «рай» вважається боротьба саме з «невірними», а не з власними одновірцями, як це має у випадку з Кірілом Гундяєвим, який по суті закликає до знищення власну православну паству з УПЦ МП. Варто зазначити, що «шахідизм» не є ідеологією всього ісламу, а лише окремих ісламістських екстремістсько-політичних течій радикально-фундаменталістського спрямування і частіше застосовується до терористів-смертників. Отже, це жодним чином не жодного ніякого відношення до християнства та християнської жертовності.

Присутні у московського патріарха й інші неправославні висловлювання. Так, виправдовуючи агресивну політику Росії як «метафізичну боротьбу добра проти зла», він висловив близьке до ісламістського розуміння сенсу прощення: «Прощение без справедливости есть капитуляция и слабость. Поэтому прощение должно сопровождаться непременным сохранением за собой права стоять на стороне света» (проповідь від 6 березня 2022 р., див.: http://www.patriarchia.ru/db/text/5906442.html ). Не Євангельські істини «возлюби ближнього», «не вбий», «підстав щоку», «якщо ми не пробачаємо, то від Бога не пробачиться нам», а зовсім інше, незнайоме Євангелію: «прощення без справедливості є капітуляція і слабкість». Ця, чужа вченню Христа думка, набагато ближча до ісламу: «Знай, що прощення того, хто тебе скривдив, не завжди є похвальним» (Шарх "Салясатуль-усуль" шейха Мухаммада ібн Саліх аль-Усейміна, Тафсир, Сура 42, аят 40); «Прощення та примирення припустимі лише тоді, коли вони підуть на користь тому, хто провинився. Якщо ж той, хто провинився, не заслуговує на прощення і доцільно покарати його за його пpococтyпoĸ, то шаріат не закликає потерпілого прощати кривдника» (Абд ар-Рахман бін Насир Ас-Сааді, Тафсир Корану, Сура 42, аят 40).

Здавалося б, яким чином радикальні ідеї ісламістського фундаменталізму та шахідизму могли проникнути у середовище Московського патріархату та його очільника? Проте, якщо проаналізувати дії та висловлювання Кіріла Гундяєва на посаді московського патріарха, все стає очевидним. Він давно має неприховуваний інтерес до ісламу. За його власним зізнанням, найбільше в ісламі його приваблює те, що «мусульманський мір – сильний мір». За словами Кіріла Гундяєва: «У нас общий моральный базис: у православных и мусульман. Нам важно работать вместе по укреплению нравственного начала в обществе… Однажды нашего президента спросили об отношении православия к католическому христианству и исламу и президент ответил: «Мы, православные, к исламу ближе». И он был прав, – продолжив очільник РПЦ, – в том смысле, что с точки зрения традиции и основ нравственной жизни мы сегодня ближе с исламом, чем некоторые западные христиане, у которых сегодня происходит отход от традиционной нравственности» (див.: http://www.info-islam.ru/publ/novosti/tatarstan/patriarkh_kirill_v_kazani_v_islame_net_opasnosti/2-1-0-40693 ).

За словами московського патріарха, його приваблює той факт, що на відміну від політкорентного західного християнства, іслам продовжує зберігати «досить конкретну етику» та «безкомпромісну традицію». На його думку, західне християнство, на відміну від ісламу, переживає нині «глибоку кризу» через те, що «Церква перестає говорити людям чітко і ясно, що є добро, а що зло, а отже вона перестає бути потрібною» (див.: https://islam.in.ua/ru/novosti-v-strane/gde-politkorrektnoe-hristianstvo-stiraet-gran-mezhdu-dobrom-i-zlom-islam-stoit-na ).

На засіданні Вищої церковної ради РПЦ патріарх Кіріл 26 березня 2021 р. заявив: «Нужно постоянно отслеживать все, что происходит в сфере церковных отношений с исламом, и вносить коррективы в эту траекторию, наполняя, если требуется, наши отношения новым содержанием. Перед лицом всё возрастающих вызовов со стороны секулярного мира важно укреплять нашу солидарность… У нас много тем для совместной работы, и мы должны использовать общность интересов, возникающую из социального, политического, культурного контекста, в котором мы все сегодня находимся. Поэтому представляется необходимым развивать взаимодействие с исламом как в странах канонической ответственности Русской Православной Церкви, так и во всем мире» (див.: http://www.patriarchia.ru/db/text/5791727.html ).

З цією метою при московському патріархові була створена і діє спеціальна Експертна рада по взаємодії з ісламським світом, члени якої досліджують і намагаються частково переймати досвід ісламського світу. Займаються розробками ісламсько-православного діалогу і вивченням досвіду ісламської цивілізації і фахівці очолюваного патріархом Кірілом т.зв. «Всесвітнього російського народного собору» (ВРНС). Також з ініціативи Ради «Економіка та етика» при московському патріархатові у 2011 році було почато вивчення та обговорення досвіду ісламського банкінгу та можливості його запровадження в Росії під виглядом т.зв. «православного банкінгу» як альтернативи західним стандартам банківництва.

Як видно, наближені до Кіріла Гундяєва експерти, які готують йому доповіді, аналітичні записки, обгрунтування та проповіді, серйозно займаються вивченням досвіду ісламу у різних сферах. Але самі маючи схильність до войовничого фундаменталізму, за приклад для запозичення обрали саме ідеологію ісламістських екстремістсько-політичних течій. Цим пояснюється той факт, що у новітній гібридній ідеології московського патріарха, серед іншого, знайшли своє відображення і запозичення з деяких фундаменталістських ідей та течій «ісламського світу», зокрема й таких екстремістських рухів, як «Ісламська держава» (ІД або ІДІЛ) та інші. 

Чого варта одна тільки заява протоієрея Димитрія Смирнова, голови Патріаршої комісії з питань сім'ї, члена Вищої Церковної Ради РПЦ і голови Синодального відділу РПЦ із взаємодії зі Збройними силами та правоохоронними установами РФ (2001 - 2013): «Современный мусульманин, он хочет умереть за свою веру. Он обматывает себя динамитом. Куда ему его муллы, улемы прикажут он туда идёт и умирает, взрывает вместе с собой. Он готов собой пожертвовать! Его объявляют террористом! Но он не для того это делает, что хочет нагнать страху на весь мир. … А почему эти юноши умирают? Потому, что они не хотят, чтобы у них было государство, которым правят педерасты» (см.: https://www.newsru.com/religy/05may2017/eu_islam.html ).

Власне, і сам термін «російський світ» («русскій мір») впроваджений у вжиток як окрема ідеологема за зразком «ісламського світу» (рос. «ісламского міра»). Сучасна гібридна ідеологія «русского міра», яка не є оригінальною, але містить чимало запозичень та плагіату з інших ідеологій та теорій, має цілу низку ознак, що є набагато ближчими до ісламу, аніж до християнства. Серед таких запозичень є уявлення про «русскій мір» як окрему «мегацивілізацію» з власними «традиційними цінностями», «духовними скрєпами» та «сакральною місією», яка відрізняє «русскій народ-богоносєц» від всіх інших народів світу і яка протистоїть «антицивілізації» Заходу. По суті, це є запозиченням ісламістської фундаменталістської ідеї політичної єдності мусульман усього світу незалежно від національних та расових відмінностей задля протистояння Заходу. Проголошуючи своєю місією відродження єдиного Ісламського Халіфату та його світової гегемонії, повернення до духовно-моральних та політичних ідеалів і традиційних цінностей середньовіччя, ісламісти звеличують першу ісламську державу як «священну ідеальну країну» та прабатьківщину сучасного ісламського світу.

Запозичуючи подібні окремі уявлення та гасла з фундаменталістських ісламістських течій, сучасні ідеологи «русского міра», по суті, спробували трансплантувати ідеї світового Ісламського Халіфату на православний ґрунт. У новоявленій російській міфотворчості ідеал середньовічного священного Халіфату замінили ідеалом т.зв. «Святої Русі». В результаті такого «переодягання», заміни назв та окремих положень і принципів, вийшла нова гібридна ідеологія, що зовні отримала назву «православної», але на практиці має чимало подібності з радикальним ісламізмом, аніж із християнством. 

«Грімуча суміш» з домішком ідей неонацизму та неофашизму

Водночас, хибно буде сприймати вчення московського патріарха Кіріла про окремий «русскій мір» як цілковите запозичення фундаменталістських ідей ісламського світу. Як вже було сказано, це не є суто оригінальна теорія. Тут знайшли своє втілення запозичення з різних квазірелігійних ідеологій та теорій. Його вчення – це «грімуча суміш», такий собі «вінегрет», в якому до єдиної купи намішані подекуди протилежні одна одній доктрини та ідеологеми. Причому часто відверто нехристиянські, через що ця суміш і набуває характеру єресі.  

Зокрема, в пропагованій московським патріархом ідеології знайшли своє втілення навіть ідеї неонацизму та неофашизму, а також старі комуністичні міфи і уявлення про СРСР як таку собі «ідеальну країну», про «єдиний совєтскій народ», про їх протистояння «світовому злу» в особі «колективного Заходу» тощо. Схильність свідомості російського пострадянського суспільства до подібних штучних міфів та ідеологем та їх затребуваність створили сприятливий ґрунт для поширення та популярності новоявлених псевдоправославних фундаменталістських ідей, які є нічим іншим, як сучасним трансформованим втіленням ідей неофашизму, неонацизму, націонал-комунізму та ісламістського фундаменталізму, перероблених та пристосованих під православним камуфляжем до російсько-пострадянської ментальності.

У цій нехристиянській ідеології немає місця вченню Христа про те, що «Царство Моє не від світу цього» (Ін. 18:36). Саме ці засадничі слова спокривджує, заперечує і спростовує своїми діями патріарх Кіріл Гундяєв. На противагу цим настановам Христа в основі його нової віровизнальної доктрини закладено неоязичницький культ поклоніння силі і міці земної держави та влади, підміна євангельських ідеалів «небесної батьківщини» («небесного Царства Божого») ідеалами «царства земного» та світської влади («князя світу цього»), надмірна ідеалізація земної держави з наділенням її сакральними («священними») якостями, з популяризацією культу війни («побєдобєсіє») та необхідністю віддавати себе у добровільну жертву (жертвоприношення) на «вівтар отєчєства» з метою «відновлення його єдиного історичного простору». 

Підмінюючи євангельські ідеали, тут сповідуються невідомі Євангелію якісь особливі «духовна сутність», «цивілізаційна місія», «традиційні цінності» та «єдиний простір» народів «русского міра» незалежно від національності, мови та культури, які, попри існуючі розбіжності, тлумачаться як «духовно єдиний русскій народ» («народ-богоносэц») та окрема «сакральна мегацивілізація», які неодмінно мають протистояти Заходу. При цьому жоден народ колишнього такого «єдиного простору» не має права на самовизначення та окреме існування. У разі прояву такого бажання, як у випадку з Україною, такий народ оголошується зіпсутим і підлягає виправленню та приєднанню. Розроблено особливу єретичну теорію, згідно з якою земні утворення Росія, Україна і Білорусь прирівняні до Святої Трійці, а тому, «как нельзя разделить Пресвятую Троицу: Отца и Сына, и Святого Духа – это Един Бог, – так нельзя разделить Россию, Украину и Белоруссию – это вместе Святая Русь» (див.: https://www.religion.in.ua/main/17123-lzhearxiepiskop-xeruvim-degtyar-i-vnutricerkovnoe-sektantstvo.html ). Це безграмотне підробне та єретичне висловлювання, брехливо приписуване прп. Лаврентію Чернігівському, яке ніколи не висловлював святий, проте яке полюбляє цитувати патр. Кіріл, є богохульством і зазіхає на основний догмат православного віровчення – про єдність Божественної Трійці. Адже якщо три республіки колишнього СРСР все ж таки розділилися між собою десятиліття тому, то, виходить, так само може розділитися і Пресвята Трійця...

Серед іншого, на думку московського патріарха, нинішня «метафізична боротьба» ведеться Росією на території України, «чтобы силой Божией были искоренены из сознания людей, которые не стремятся к духовному единству Святой Руси, все эти диавольские помыслы, чтобы все мы осознали ответственность за сохранение духовного единства Русского мира… Я со смелостью произношу в этих стенах слова «Русский мир», хотя знаю, что некоторые силы на Украине их демонизируют... Мы употребляем это слово — с полной ответственностью, внутренним спокойствием и уверенностью в правоте нашей позиции… Мы единый народ — народ Святой Руси... единого исторического Отечества, именуемого Православной Русью. Об этом сегодня наши молитвы, и на это направляем мы сегодня свои труды» (проповідь від 18 жовтня 2022 р., див.: http://www.patriarchia.ru/db/text/5968673.html ).

В якості однієї з центральних місій ідеології «русского міра» патріарх Кіріл проголосив «відновлення єдності історичного простору народів Святої Русі», який штучно наділяється якимсь особливим сакральним та есхатологічним сенсом. При цьому середньовічний міф-мрія про уявну «небесну Святу Русь», яку уособлювали сонми святих, відтепер штучно перекладено на суто конкретне земне державне утворення в особі Російської імперії/Радянського Союзу/Російської Федерації на чолі з суто земними правителями/вождями. 

За словами відомого православного богослова проф. Галлахера Брендона, «ця ідеологія є формою етнорасового релігійного фундаменталізму, з апеляцією до крові, землі, віри, нації, народу, мови та царя/вождя. Як і попередні етноцентризми, він демонізує всіх, хто йому протистоїть. А водночас у логіці ідеології «русского міра» Захід є великим супротивником, таким собі «верховним демоном». Ідеологія російського світу («русского міра») – це новий нацизм, нацистська ідеологія ХХІ століття» (див.: https://www.polymerwsvolos.org/2022/03/04/fontamentalistiki_ideologia_russki_mir/ ). 
На переконання професора Брендона, у ідеології «русского міра» «існує багато подібності з німецьким нацизмом та італійським фашизмом у закликах до “Історичної (= Великої) Святої Русі”», що уподібнює її до неоязичництва.

Такий погляд на це новітнє вчення поділяють понад 1500 християнських теологів світу, які підписали спільну Декларацію про вчення щодо «русскго міра», в якій вони засуджують цю нову доктрину як нехристиянську (див. за посиланням >>> ). Отже, маємо всі підстави говорити про новітню єресь «русского міра», єресєархом якої є патріарх Кіріл Гундяєв.   

Експансіоністська ідеологія «русского міра»

Лабораторією з розробки нової фундаменталістської доктрини «русского міра» став створений в 1993 р. з ініціативи Кіріла Гундяєва т.зв. «Всесвітній російський народний собор» (ВРНС), який під егідою РПЦ об’єднав російських релігійних та культурних діячів, науковців та представників діаспори, а головне – представників влади, силових структур та правоохоронних органів РФ. Через цю «лабораторію» і почалось в РФ випробовування та впровадження нових ідей.

Головою ВРНС за статутом був проголошений московський патріарх. До 2009 р. ним був Олексій Рідігер, а його заступником і фактичним керівником організації – митрополит Кіріл Гундяєв. Ставши в 2009 році патріархом, він став і головою ВРНС. Тривалий час заступником Кіріла у ВРНС був протоієрей Всеволод Чаплін, відомий скандальними висловлюваннями на підтримку ядерної війни. Нині заступниками Кіріла є одіозний російський олігарх, власник телеканалу "Царьград" і спонсор тероризму в ЛНР/ДНР К. Малофєєв та один з ідеологів «русского міра» О. Щіпков, який також є першим заступником голови Синодального відділу РПЦ із взаємин з суспільством та ЗМІ. Ці люди фактично формують новітню ідеологію РПЦ.

Роль ВРНС суттєво зросла в 2001 р., коли його з’їзд у залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві особисто відкрив В. Путін. Тоді ж, у грудні 2001 р. Синод РПЦ оголосив «корисним розвиток діяльності ВРНС як постійно діючого союзу громадських організацій за активної участі та духовного керівництва Російської Православної Церкви». У роботі організації починають брати участь голова Державної Думи Федеральних Зборів РФ, перший заступник голови Уряду РФ, керівництво Ради Федерації, Адміністрації Президента РФ, ФСБ та МВС РФ, лідери основних політичних партій, глави суб'єктів Федерації, громадських та релігійних об'єднань РФ.
Намагаючись бути активним учасником політичних та ідеологічних процесів у РФ, Кіріл Гундяєв намагався різнопланово пропагувати та поширювати створювану ним нову ідеологію, зокрема перед президентом РФ В. Путіним та його владним оточенням, впливаючи тим самим на формування агресивної імперської ідеології путінського режиму.

Замовлення з боку Кремля на розробку ідеології «русского міра» стало реакцією на київський «Майдан» 2004 року. Для Путіна події в Україні і повний провал його політичних планів стали шоком. Злякавшись перенесення українського досвіду на російський грунт, він став посилено шукати опертя на нову імперську ідеологію та пропаганду. Одним з тих, хто підказав йому такий шлях, був Кіріл Гундяєв. Отже, ще до того, як став московським патріархом, він став залучати і підтримувати різних маргінальних прихильників російського імперського «месіанізму», зокрема й з відверто фашистськими, неонацистськими та оккультними поглядами (той же О. Дугін та інші).   
У 2005-2007 рр. експертами ВРНС було розроблено програму «Русская Доктрина», у якій, окрім ідеологічних гасел, оголошувались конкретні завдання. Серед них – експансія РФ у «ближньому зарубіжжі», захоплення Криму, Донбасу та всієї України. Отже, війна РФ з Україною ідеологічно обгрунтовувалась і готувались принаймні з 2005 року. У 2006 р. ця «доктрина» рецензентами Московської Духовної Академії РПЦ була «оцінена як така, що не суперечить духу і вченню православ'я». У 2007 році «Русская Доктрина» була прийнята як основа ідеології ВРНС під егідою РПЦ за безпосередньої лоббістської підтримки тодішнього голови ОВЦС МП митрополита Кіріла (див.: http://www.patriarchia.ru/db/text/283339.html ). А остаточну редакцію доктрини він особисто презентував на всеросійському з'їзді руху «Росія молода» (див.: http://www.rusdoctrina.ru/page95516.html ).

У цій, презентованій та розпіареній Кірілом Гундяєвим доктрині чи не вперше запроваджувались та випробовувались серед російського суспільства терміни «русскій мір», «духовниє скрєпи», «єдиний історичний простір» тощо.

Ось лише кілька цитат із цього документу, який просував на різних рівнях нинішній московський патріарх:

"СИМВОЛ ВЕРЫ В РОССИЮ. Россия является для своего народа духовным символом такого же порядка, как Бог, Церковь, вера. Символ веры в Россию – это кредо патриота, для которого Россия является высшей драгоценностью его жизни. Согласие с символом веры в Россию делает всех людей в определенном смысле верующими – ВЕРУЮЩИМИ В РОССИЮ".

"Официально провозглашается концепция пространства Исторической России, то есть естественного ареала русского мира (нынешняя РФ плюс русские этнические анклавы – Таврия, Новороссия, Нарвская область, Латгалия, Южная Сибирь, Подкарпатская Русь, а также территории комплементарных этносов – белорусов, восточных украинцев, закарпатских русинов и др.)".
"Россия вступает на путь русской ирреденты: идеологии возвращения и воссоединения тех территорий исторической России, на которые у нее имеется историческое и моральное право и которые есть практический смысл возвращать. Для России это касается прежде всего Белоруссии, Украины и Казахстана".

"Россия должна совершить резкий разворот в отношении государств ближнего зарубежья... Необходимо признать права России на целый ряд территорий. В случае с Украиной минимальными могли бы быть претензии на Донбасс и Таврию (Крым)".

"Главными принципами обеспечения национальной безопасности являются принципы... наступательности и экспансии".
Вся ця параноїдальна маячня займає сотні сторінок і є у вільному доступі в інтернеті за посиланням: http://www.rusdoctrina.ru/page95507.html

Таким чином, як бачимо, Кіріл Гундяєв ще задовго до того, як став очільником Московського Патріархату, керував процесом розробки та просування особливої російської войовничо-фундаменталістської ідеології, якою намагався пройняти Путіна та його оточення. Імовірно, саме завдяки цьому за підтримки Путіна він і зміг стати очільником РПЦ в 2009 році.

Тоді ж починаються регулярні пропагандистські рейди Кіріла Гундяєва до України з метою пропаганди ідеї єдності «русского міра». Одна з перших таких спроб була здійснена під час святкування 1020-ліття Хрещення Київської Русі в 2008 році. Тоді під час рок-концерту на Хрещатику у Києві митрополит Кіріл вискочив на трибуну і як тамода почав істерично скандувати гасло «Россія, Украіна і Бєларусь — это і єсть Святая Русь!» Пізніше він на прес-конференції у Москві розповідав про цей перший такий свій експеримент у Києві: «Это напоминало встречу освободителей – такое ликование было среди украинцев» (див.: https://ukraine.segodnya.ua/ukraine/rucckaja-tserkov-zajavljaet-chto-ne-dopuctit-kanonizatsiju-rackolnikov-119477.html ). Також він тоді зазначив: «Последние дни показывают, что и мы — украинцы, россияне, белорусы — понимаем важность сохранения единого цивилизационного пространства, которое называется Святой Русью» (див.: http://www.patriarchia.ru/db/text/443064.html ).
Ставши у січні 2009 р. московським патріархом, Кіріл Гундяєв ідеологію «русского міра» зробив фактично доктриною всієї РПЦ. За його словами, «ядром сучасного русского міра є Росія, Україна та Білорусь», проте до цього «єдиного простору» він також відносить Молдову, Казахстан та деякі інші колишні республіки СРСР, які неодмінно потребують «відновлення єдності». «Только сплоченный Русский мир может стать сильным субъектом глобальной международной политики, сильнее всяких политических альянсов», - заявив московський патріарх Кіріл на відкритті III «Ассамблеї Русского міра» у листопаді 2009 року (див.: http://www.patriarchia.ru/db/text/928446.html ). 

З цього часу маніпуляція гаслами про «єдину Святу Русь», «єдиний цивілізаційний простір», «єдиний русскій мір», «єдині духовні скрєпи» і т.п. набувають системного характеру, бувши прийнятими на озброєння не лише РПЦ, але й владних структур та спецслужб РФ.

У просуванні ідеології «русского міра» московський патріарх Кіріл Гундяєв часто апелює до термінів «Свята Русь» та «єдиний історичний простір народів Святої Русі» як до якоїсь історичної реальності, хоча насправді це є лише фольклорна метафора, уявний міф-мрія. Отже, це не лише безграмотно з науково-історичної точки зору (адже реально країни чи держави із назвою «Свята Русь» ніколи не існувало), але є свідомою маніпуляцією та підміною понять.

Всі ці потворні перли ще потребують ретельного вивчення та аналізу. Але вже тепер можемо говорити, що московський патріарх за власними переконаннями не є православним і не є християнином. Велике питання, чи віруючий він взагалі? І якщо так, то у що? За його ж визнанням, йому імпонує «сильний світ». Тож не дивно, що у голові такої людини християнська жертовність може підмінюватись радикально-ісламістським шахідизмом, «сакральне жертвоприношення» власного народу блюзнірськи порівнюватись із відкуплювальною жертвою Христа, а у створеній ним міфології під назвою «Свята Русь» з’явитись псевдоправославний "Халіфат", головна місія якого – добровільне чи силове об'єднання країн та народів т.зв. «русского міра» для протистояння західній «антицивілізації». Патріарх Кіріл Гундяєв був тим, хто сформулював і подав Путіну та його оточенню нову войовничу фундаменталістську квазірелігійну ідеологію, яка була взята на озброєння путінським режимом у його агресії проти України і яка тепер є причиною геноциду та смертей десятків тисяч мирних українських мешканців, більшість з яких якраз є православними християнами.

Крім приватних оцінок єресь завжди потребує засудження Церквою на соборному/синодальному рівні. Поки офіційно такого засудження не здійснено, це означає, що певна церковна спільнота чи Церква загалом може поділяти такі погляди. Отже світове християнство, і в першу чергу Українські Церкви, мають спростувати і засудити це єретичне вчення московського патріарха. Це їхній моральний і канонічний обов'язок. Як заявляв колись сам же патріарх Кіріл Гундяєв, «якщо Церква перестає говорити людям чітко і ясно, що є добро, а що зло, вона перестає бути потрібною».

Сергій ШУМИЛО
кандидат історичних наук, доктор теології (ThDr), 
директор  Міжнародного інституту афонської спадщини, 
науковий співробітник Інституту історії України НАН України, 
доцент Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв,
заслужений працівник культури України

Джерело:
Шумило С. В. «Православний шахідизм» та неоязичницька теологія війни московського патріарха Кіріла // Радіо Свобода. Мережевий ресурс. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/kyrylo-hundyayev-russkyy-myr-ideolohiya-viyny/32054793.html 

Додатково див.:

Шумило С. В. Фальшиві «пророцтва» як виправдання війни: сектантські містифікації московського патріарха Кіріла