Неподалік від Хуста, серед лісових заростей Карпатських гір, від погляду простих обивателів сховався невеликий куточок Афона-Свято-Пантелеймонів монастир, де досі дотримуються суворі афонські правила. Заснована 81 рік тому афонським иеросхимонахом, пострижеником Свято-Пантелеймонового монастиря на Афоні, однойменна закарпатська обитель стала як би символом спадкоємності православного чернецтва Закарпаття від чернечого центру на Святій Горі. Вже сама назва обителі свідчила про наслідування і спадкування традицій Афонського Пантелеймонова монастиря, де на початку ХХ століття духовно зростали багато православних подвижників Закарпаття. Зазнавши епоху Радянського безбожжя і атеїстичних гонінь, обитель відродилася знову на початку 1990-х років.

З докладним репортажем про паломництво до горних обителям і святинь закарпатського «малого Афону» редакція порталу «Руський Афон» познайомить читачів найближчим часом. Сьогодні ж пропонуємо увазі короткий історичний нарис про Пантелеімонівському монастирі на Закарпатті, підготовлений керівником Закарпатського відділення Міжнародного інституту афонського спадщини в Україні істориком Юрієм Данильцем.

Засновником Пантелеймонівської обителі в Хуст-Колесарово був духовний син прп. Алексія (Кабалюка) афонський ієромонах Мелетій (в схимі Лука, в миру Михайло Федорович Рущак.) Народився він 26 серпня 1902 року в місті Хуст [1]. Закінчив 6 класів народної школи. Під впливом своєї сестри він в 16 років переходить в православ'я. Познайомившись з О. Алексієм (Кабалюком), який був настоятелем російського храму, Михайло в 1925 році з його благословення поїхав на Святу Гору Афон, де став послушником Свято-Пантелеймонівського монастиря.

Своїм благочестям, гідним наслідування, він привернув до себе увагу ігумена Афонського Пантелеймонового монастиря схиархімандрита Мисаїла (Сапегіна), який 18 серпня 1926 постригает Михайла в рясофор з ім'ям Мелетій. Пробув о. Мелетій на Афоні до 1927 року і через хворобу змушений був повернутися додому. Одужавши, о. Мелетій був призначений прп. Алексієм (Кабалюком) економом гімназійних курсів для православних священиків у селі Іза, що був на той час православним центром на Закарпатті.

29 квітня 1931 з благословення прп. Алексія (Кабалюка) він був висвячений в ієродиякона, а 1 травня в ієромонаха єпископом Бітольським Йосипом (Цвієвичем) [2]. У 1934 році о. Мелетій знову поїхав на Афон, де прийняв велику схиму з іменем Лука і після шестимісячного перебування на Святій Горі повернувся пішки в Хуст [3]. В цілому о. Мелетій побував на Афоні за своє життя три рази.

З дозволу єпископа Дамаскіна (Грданича) він 18 червня 1934 оселився в лісовій пущі в 5 кілометрах на захід від Хуста в урочищі «Колесарово» або «Камінь», де викопав у скелі печеру і почав пустинне життя. У місті про це ніхто не знав, але з часом люди побачили, що в один і той же час вночі на горі блимало світло і вони прийшли подивитися, що там таке. Вони побачили о. Мелетія, який молився в печері. Про це дізнався хустянин Василь Росоха і запропонував О. Мелетію свою земельну ділянку. Отець Мелетій звернувся до єпархіального управління за дозволом на будівництво монастиря. Звідти надійшов лист за підписом О. Іоанна Кополовича такого змісту: "з канцелярії єпархіального управління маю честь повідомити вам, що Його Преосвященство благовив дати вам благословення на будівництво келії на землі В. Росохи на горі "Колесарово" біля Хуста " [4].

Отже, в 1934 році скит був заснований [5]. Батько Мелетій почав будівництво невеликої келії і каплиці на честь Святого Пантелеймона. Тут він ввів строгі афонські правила, запозичені ним з Пантелеймонового монастиря на Святій Горі. Богослужіння починалося о 12-й годині ночі і тривало до ранку, а в Свято – цілу ніч. Їсти можна було тільки два рази в день. Зовсім не вживали м'яса. Своїм аскетичним життям О. Мелетій манив до себе молодих людей. У 1950 році в скиту проживало вже шість ченців і один послушник. З них двоє були непрацездатні, через хвороби і старість [6]. Ченці побудували церкву з дерева розміром 11 на 5 м кв. [7]

У монастирі займалися домашнім господарством і різними ручними роботами. Для утримання худоби побудували сарай 6 на 5 м. Маючи 2 га землі, ченці вирощували картоплю, середній урожай якого в 1949 році становив 30, а 1950 році – 25 центнерів [8].

У 1951 році була побудована дзвіниця 4 на 3 м кв. і 2 будинки: 1) 8 на 8 м кв., [9], 2) 4 на 5 м кв. і майстерня 10 на 3 м кв.

Віковий розподіл серед братії в 1951 році було таким: з 19 до 40 років – 5 осіб, з 41 до 55 років – 1 особа, за 55 років – 1 чол., всього: 7 чол. [10].

У 1946 році настоятелем скиту стає о. Серафим (Шандра М. І.). Він народився 1 травня 1910 року в селі Приборжавське Іршавського району [11]. Закінчив 4 класу народної школи. З 1931 по 1933 рр. служив у чехословацькій армії. З 1933 по 1935 жив з батьками. У 1935 році виїхав до Югославії, але через рік повертається в рідне село. 1936 пострижений в ченці. З 1939 по 1941 рік проживав у Бедевлянському монастирі. У 1941 році надходить в скит Колесарово [12].

У 1952 році під тиском радянської влади скит закритий і перетворений в 3-й прихід міста Хуст. Настоятелем призначений о. Ананія (Бонь) [13]. У зв'язку з цим єпископ Іларіон поруч указів переводить послушника Грицька Г. В. [14] , О. Захарію [15], О. Мелетія [16], О. Ісаї [17], О. Серафима [18]. Але ченці на чолі з О. Мелетієм не хотіли залишати рідний скит аж до 1956 року.

27 березня 1956 в зв'язку з цим секретар єпархії М. Логойда видав указ, яким наказувалось: в виду того, що о. Мелетій, о. Серафим, о. Ананія, незаконно живуть в Колесарово, "направляю їх: о. Мелетія в Теребельський монастир, о. Серафима настоятелем приходу в Олександрівку, о. Ананія настоятелем приходу в М. Березний" [20].

Дерев'яну церкву зняли з реєстрації діючих церков 1 червня 1961 і 8 серпня розібрали [21]. Після цього О. Мелетій продовжував таємно служити вдома, хоча в селі всі думали, що він сліпий. Помер 30 вересня 1983 р., похований на місцевому кладовищі.

Пантелеймонівський монастир у Колесарово відновив свою діяльність лише після падіння радянської влади на початку 1990-х років. 9 серпня 1991 єпископ Мукачево-Ужгородський Євфімій (Шутак) освятив перший камінь престольного храму на честь святого Пантелеймона [22].

Очолив монастир духовний син о. Мелетія архімандрит Діонісій (Бонь). Він народився в 1936 р. в селі Монастирець. З 12 років був послушником О. Мелетія при Пантелеймонівському скиті. Коли обитель закрили, він відправився в Росію, де 15 років служив настоятелем парафій в Костромській області. Він як людина дуже добродушний і побожний приваблював молодих людей, охочих вести аскетичне життя

Досі в монастирі збережені суворі афонські правила і не кожен витримає їх. Молитви ченців настільки сильні, що люди, приходячи з важкими хворобами, зцілюються.

Освятить перший камінь і зібравши деякі пожертви, ченці на чолі з архімандритом Діонісієм і за участю хустського архітектора І. Д. Мельника починають у 1992 році будівництво нової церкви Святого Пантелеймона. Її вирішили будувати на тому ж місці, де раніше була стара церква [23].

Ченці відремонтували старі дерев'яні будиночки, сарай та інші господарські будівлі, які дивом були збережені трьома черницями. Вони оселилися тут в 1961 році після закриття церкви і оберігали майно монастиря цілих 30 років. Тепер вони впевнено доживають свій вік в монастирі, знаючи, що про них обов'язково подбають. Зібравши кошти, ченці купили три невеликих дзвони і встановили їх на дзвіниці.

Щоб зробити храм Святого Пантелеймона великим і просторіше, монахи вирішили знести схил землі, який нависав над церквою. І перед ними з'явилася міцна скеля, висотою понад 13 метрів. Щоб не допустити сповзання ґрунту, побудували захисну стіну з бетону, а в ній залишили невеликі дверцята, за якими викопали комору для свічок. Оскільки скеля дуже міцна, ченці вирішили викопати тут і печерний храм. У 1993 році почалися роботи по зведенню печерного храму, за два місяці робітники викопали і вивезли на тачках тонни землі [23]. У 1995 році печерний храм на честь прп. Іова Почаєвського був готовий і освячений єпископом Мефодієм [24]. Ця церква розташована на глибині 7 метрів і має розміри 6 на 15 м кв. і є зимовою церквою монастиря [25].

У 1998 році в монастирі проживало 5 осіб [26]. Над печерною церквою в 2000 році ченці побудували також літній храм на честь Іверської ікони Божої Матері. Розпис зробив художник М. Щербан. Ю. Ісаак з с. Приборжавське вирізав з дерева іконостас, подібного якому ще немає на Закарпатті. Вівтар храму та ікони іконостасу розписав В. Якубець. У цей же час побудований невеликий двоповерховий будинок з цегли для розміщення в ньому кімнат для паломників і келій для ченців. У 2001 році ченці отримали в подарунок від Михайла Гінцяка дзвін вагою 1350 кілограмів, його освятив єпископ Хустський і Виноградівський Іоанн.

У 2002 році було розпочато зведення будинку під трапезну, кухню, келію для кухаря, приймальню настоятеля.

Монастир, як вже зазначалося, живе за своїми суворими внутрішніми статутами, які ґрунтуються на афонських правилах. Служба щодня починається о 12-й годині ночі і триває до 6-ї ранку. Щотижня проводиться звичайна служба, на якій завжди присутні до 100 осіб. У день Святого Пантелеймона сюди приходить до п'яти тисяч паломників.

На 2003 рік в монастирі проживало 5 осіб. За віком всі ченці мали від 23 до 30 років, крім архімандрита Діонісія. За саном: 1 архімандрит, 2 ченця, 2 послушника.

Ченці ведуть домашнє господарство, на 2 полях вирощують кукурудзу і картоплю, що містять 2 корови і курей, тим самим забезпечуючи себе повністю продовольством. Всі кошти, що надходять від мирян, йдуть на розвиток монастиря [27].

Кладовище монастиря є спільним з сільським. Тут в 1983 році похований о. Мелетій (Рущак) [28]. У 1985 році вдячними учнями була встановлена мармурова плита на хресті померлого, на ній вибиті слова: "ти Міцно тримав свій шлях святий в душі великою і простий".

В монастир підведена дорога з твердим покриттям, але взимку сюди можна дістатися тільки пішки. Біля стежки, що веде до монастиря, розташоване джерело з цілющою водою, викопаний В. Мелетієм ще в 30-і роки ХХ століття.

Юрій Данилець,
кандидат історичних наук,
керівник Закарпатського відділення Міжнародного інституту афонської спадщини в Україні

Джерела і література:

1. ГАЗО. – Ф. Р – 1490. – Гоп. 4д. – Д. 14. – Л. 40.
2. Паломництво о. Мелетія / / Слово. – 2002. – №6. – С. 6.
3. Паломництво о. Мелетія ... –С. 7.
4. Пагиря В. Указ. соч. – С. 75.
5. ГАЗО. - Ф. Р 1490. - ГОП. 4д. - Д. 14. - Л. 46.
6. Там же. – Л. 41.
7. Там же. – Л. 43.
8. Там же. – Л. 42.
9. Там же. – Л. 46.
10. Там же. – Л. 43.
11. Там же. – Л. 40.
12. Там же. - Л. 50.
13. Там же. – Л. 57.
14. Там же. – Л. 53.
15. Там же. – Л. 54.
16. Там же. – Л. 55.
17. Там же. – Л. 56.
18. Там же. – Л. 51.
19. Там же. – Л. 59.
20. Сирохман М. Указ.соч. – С. 804.
21. Звіт настоятеля Свято-Пантелеймонівського монастиря... – С. 1.
22. Там же. – С. 2.
23. Там же. – С. 1.
24. Сирохман М. Указ.соч. – С. 804
25. Звіт настоятеля Свято-Пантелеймонівського монастиря... – С. 2.
26. Ігумен Гавриїл (Кризина). Указ. соч. – С. 121
27. Звіт настоятеля Свято-Пантелеймонівського монастиря... – С. 2.
28. Паломництво о. Мелетія... – С. 8.