Історик і журналіст Сергій Шумило виявив на Афоні забутий усіма старовинний скит запорізьких козаків.

Про скиті (саме так на Афоні називають чернечі поселення) "Чорний Вир" директор Міжнародного інституту афонського спадщини в Україні, редактор наукового альманаху "Афонські спадщина" Сергій Шумило випадково дізнався, працюючи в київських і чернігівських архівах. Йому в руки потрапив лист колишнього запорізького козака-засновника козачої обителі на Афоні старця Григорія (Голубенка) до кошового отамана Запорізької Січі Петру Калнишевському. Як виявилося, Голубенко залишив військову службу в званні бунчукового товариша (полковника у відставці), прийняв чернецтво в Києво-Печерській Лаврі, а після поїхав на Афон…

Фото Сергій Шумило

На Афоні мешкало близько 2000 українців

Після двох років копіткої паперової роботи розташування скиту вдалося встановити, і в лютому 2015 року співробітники Інституту афонського спадщини вирушили в Грецію, єдина в світі автономне чернеча держава на Афоні, щоб відшукати і досліджувати покинуте житло козацьких пустельників. 

- На початку XX століття на Афоні жили приблизно 8 тисяч ченців, з яких близько 2000 - вихідці з України. Зараз на Афоні діють 20 великих монастирів. Серед них 17 грецьких і три слов'янських-Російський Пантелеймонів, Болгарський Зограф і сербський Хіландар. Також діють 12 скитів. Число слов'янського чернецтва на Афоні обмежена грецькими нормативними актами. Був час, коли греки зайняли і древній Русик - давньоруський монастир Св. Пантелеймона, і тоді для наших співвітчизників на Афоні не залишилося "даху над головою". У цих умовах за підтримки запорізьких козаків і був у 1747 році заснований, по суті, "новий Русик", тобто козачий скит "Чорний вир", - розповів Сергій Шумило. - Будували його запорожці разом з монахами. Ікони, швидше за все, писалися на місці, але самі майстри теж були із Запоріжжя. Судячи зі збережених іконостасів у "Чорному вирі" - це так зване Козацьке бароко XVIII ст. у подібному стилі розписували і козачі храми Запоріжжя. 

- В скит в основному брали благочестивих і неодружених козаків, схильних до молитовного усамітнення. Таких на Запоріжжі було багато. Адже і самі січовики, ті, що регулярно жили на Січі, ніколи не одружувалися, це було заборонено. Як і на Афоні, на Січі заборонялося ступати ногою жінкам. Єдиною жінкою, якій на Січі віддавалася перевага, була Божа Матір. Вона вважалася покровителькою Запорізької Січі, на її честь традиційно тут зводилися храми, а самі козаки називали себе "лицарями Пречистої". Але і на Афоні покровителькою і ігуменею Святої Гори вважається Божа Матір. Так що не дивно, що деякі запорожці прагнули піти в центр аскетизму на Афоні.

Ченці визначали час за цим візантійським сонячним годинником.

Війну пережили, революцію-ні

Через 10 років після заснування "Чорного Вира" на Афоні по сусідству виник ще один скит - Свято-Іллінський, теж в основному населений українськими козаками (про це читай Була справа).  Але упорядкована життя співвітчизників на Афоні тривала недовго - указом Катерини II Запорізька Січ була ліквідована, і обителі втратили матеріальної підтримки. Деякі кошти у свій час виділяли колишні запорожці, які емігрували до Румунії і заснували тут Задунайську Січ. Але потім почалася чергова російсько-турецька війна. Турки розташували на Афоні свої військові гарнізони, розселивши солдатів по монастирях і скитах. Грабежі, насильство і безчинства іновірних 

військ призвели до запустіння Афона. Більшість ченців покинули Святу Гору. Аналогічна доля спіткала "Чорний вир" і Іллінський скит. Близько 10 років Афон перебував у запустінні. Ченці повернулися сюди лише після війни, в 1830-е роки. Остаточний занепад слов'янських обителей настав після революції в 1917 році. Після неї нові мешканці в українських скитах не поселялися. Останній відомий документ, що стосується колишньої козачої обителі "Чорний вир" - лист настоятеля Іллінського скиту за 1930 рік. З нього ми дізнаємося, що в "Чорному вирі" на той момент жив всього один чернець. Після цього скит повністю спорожнів. Сьогодні там ніхто не живе. З безлічі будівель встояв лише соборний храм (кафолікон) Різдва Богородиці. Крім старовинних іконостасів, тут збереглися дерев'яні стасидії (церковна лавка), сонячні візантійські годинник, підставки для свічників і черепа ченців.

Фото надані Сергієм Шумило.

БУЛА СПРАВА

Як "малороси" з "великоросами" на Афоні посварилися

Чвари між "малоросами" та "великоросами" почалися в 1837 році в Іллінському скиті вже після занепаду "Чорного Вира" і тривали цілих два роки. Кожна зі сторін по-своєму описує причини конфлікту. Українські афоніти про російських ченців писали так: "змінили колишню простоту, віддалися розкоші, а з тим разом і тілесним слабкостям". Росіяни ж, навпаки, українців звинувачували в тому, що ті "були козаками, а любов останніх до свободи і волі не долалася малим досвідом чернечого життя". Хоча в тій же Січі "вони точно так само жили братнім життям і без жінок". У 1839 році распря закінчилася перемогою українських ченців. Втім, дружні стосунки були незабаром відновлені перед загрозою спільного ворога-Туреччини. Миротворчу роль у цьому питанні успішно виконував і древній Пантелеймонів монастир, відновлений до того часу як загальнослов'янський духовний центр на Афоні.

РОЗПОВІДЬ ОЧЕВИДЦЯ

Споганили стіни незграбними півнями

З листа Афонського ієромонаха Сергія, який відвідав скит "Чорний вир" в 1847 році (цитується по книзі С. Шумило " духовне Запоріжжя на Афоні"):

"...В давнину, ймовірно, було тут багато пустельників, судячи з безлічі розкиданих там і сям келій з невеликими при них фруктовими садами, але в даний час тільки до п'яти ченців займають весь простір скиту…

За підсумками експедиції Сергій Шумило написав книгу 

За підсумками експедиції Сергій Шумило написав книгу " духовне Запоріжжя на Афоні. Маловідомий козачий скит "Чорний Вир" на Святій Горі".

...Соборна церква скиту ще міцна зовні і красується на невеликому майданчику, під тінню запашних кипарисів. Коли ми зійшли з мулів і наблизилися до паперті, скитський духівник, болгарин, привітно зустрів нас і розчинив двері в соборну церкву. Церква невелика, але поміщає в собі три приділи, з яких один присвячений Києво-Печерським угодникам... Стіни церкви замазані занадто. Якийсь пустун над гірським місцем головного вівтаря покреслив стіну зображенням прапорів, а в куполі і на північній стіні, над кліросним вікном, намальовані незграбні півні".

Записала інтерв'ю Марина Прозорова,
газета «Комсомольська правда в Україні», № 148 (5016/26411), 13 липня 2015 р.

Джерело:
Загублена обитель запорізьких козаків. Інтерв'ю з С. В. Шумило // Комсомольська правда в Україні: Всеукраїнська щоденна газета. - № 148 (5016/26411), 13 липня 2015. - C. 10.

http://kp.ua/life/505901-zateriannaia-obytel-zaporozhskykh-kazakov